Описание

Два тіла, об`єднані в пам`яті про раптовий переворот. Два бажання, що стискаються крізь воду. У горі самотності сіра хмара каже мені, що я в чиїйсь руці. І за цю руку вона веде мене туди, де плачуть існування. Кожен рядок моїх віршів – це крок до незабрудненого. І світ втрачено. З краплями, що падають, я не відмічаю час, я лише далекий від життя. І я змішуюся з драматичним звуком емоцій. Дощ падає на порожнечу, і крик стає матерією, порушує тишу. Голоси коливаються. Ось зустріч між асфальтом та його рідкими сходами, намальованими та що утверджують людину на самоті в екзистенційних мегаполісах шуму. Слабка. Ось страх лісу, що мовчить, завис, вражений водою, що обманює, генератором цвілі, що перешкоджає вогню. Сильний. Ось танець у темряві, серед хмар сольної пісні, що хоче обійняти вічну плоть. Ми – закохані, занурені в драму солоних сліз одне одного, а тепер об’єднані дощем, який змішує запахи, створюючи єдине ціле. Інтенсивний дощ. Атмосфери емоцій.